збудження

Якщо я сьогодні і здатен про щось говорити і писати, то тільки про збудження. Але слід одразу відштовхнути від себе всю ту бридотну, збочену збоченим уявленням про фрейдизм, картину, яка, як мені здається, вимальовується в дев’яти з десяти реципієнтів сучасної літературної і взагалі сучасного мистецтва, коли вони чують слово збудження. І ще одразу хочеться додати, що жодного наміру образити читачів, чи взагалі людство, я не маю(а може і маю, але моє засране виховання, а бо ж латентна боягузливість не дають скоїтися такому прикрому інциденту).
Тож збудженість відчувається нині гостро, тотально, фрактально, континуально, метафізично, весняно, вовняно, і зовсім не вагінально, фалічно чи, як ще поки не дуже прийнято в нашій країні говорити, анально. Збудження є і всі прибори і датчики вказують на повну заангажованість безтурботністю, безголовістю, пиятством і довгими розлогими розмовами про красу світу, людства, природи, матінки землі і навіть того гівна, яке біліє як сніг, після того як сніг, в свою чергу,  вже давно зійшов.(як це все має узгоджуватися із попереднім абзацом незрозуміло). Але ось воно(збудження) наявне і єдине про що можеш сказати, що ти вскочив у нього як у дорогий автомобіль, який мчить тебе і компенсує всі можливо присутні у тобі вади і недоліки, розміри і кольори частин тіла, за які не раз у житті бувало і ще неодмінно буде соромно. Взагалі, словесний арсенал для вираження думок в такому стані на диво скупий і, навіть, можна сказати, переживає свої кризові часи. З протилежними настроями усе складається, на диво, конструктивніше і плодючіше. Сум, депресія, скорбота, втома, печаль, журба(яке слово!), чекання, сподівання, безвихідь і всяке тому подібне так солодко і приємно, навіть мазохістськи відтворювати, проливати, проголошувати в цей світ рядками сповненими апокаліптичних, самопоїдальних, передсмертних настроїв. Зазвичай оте все носиш під серцем, в наявності голови і мізків взагалі відпадає будь-яка потреба, руки є виключно для того, щоб на них були вени, які можеш порізати, а поради усіх інших з вдячністю приймаєш, але відверто маєш їх (і поради і інших) у дупі. Така собі фізіологія слюнявого лірика.
А зі збудженням проблем нема. Відчуваєш себе цілісним, критично налаштованим, самовпевненим гуманістом, який проте ненавидить жителів свого міста(як мінімум), за те що ці йолопи гадять де попало, дивляться російські серіали і дебільні шоу, курять, блядь, матюкаються при дівчатах, і до того ж нічого не хочуть робити, щоб змінити бодай щось на краще у своєму житті. Тому збудженість змушує до дій, але переважно до тих, що вводять тебе у стан сп’яніння, байдуже якого, байдуже з ким і де. Збудження таке ось – глобальне і всеохопне, що заковтує тебе повністю як морська рибина заковтує іншу морську рибину – не придатне для творчих актів і само віддач, для об’єктивування себе у світі через якісь словесні, тілесні, звукові, чи інші на пів містичні практики.
Збудження сьогодні я відчуваю досить гостро, як власне, і відчуваю, що мабуть вже досить намагатися ще бодай щось нове написати про цей самодостатній і самозакоханий стан.